Українські жінки-біженки у Польщі: 42% мають намір повернутися в Україну, 47% - залишитися в Польщі назавжди або на деякий час

Опубликовано: 12.02.2024. 7:29

В перші дні путінської агресії проти України польський вчений Пьотр Длугош (Piotr Długosz) в Кракові створив Міждисциплінарну лабораторію війни в Україні (Interdyscyplinarne laboratorium badań wojny w Ukrainie). Це була власна ініціатива вченого як громадянина Польщі і друга України. Лабораторія діє на громадських засадах і на ентузіазмі її організатора. За майже два роки сайт Лабораторії став місцем аналізу і дискусій українських і польських вчених. Одним з напрямків наукових зусиль колективу під керівництвом доктора габілітованого Пьотра Длугаша стало вивчення проблем українських воєнних біженців в Польщі.

Редакція отримала від пана П. Длугаша текст про останнє дослідження проблем українських жінок-біженок в Польші, який ми публікуємо нижче.

Українські воєнні біженки: 2 роки в Польщі

Незабаром виповниться 2 роки з початку війни між Росією та Україною. Конфлікт змусив мільйони українських громадян шукати притулку за межами країни. Частина воєнних біженців прибула до Польщі.

Зусиллями співробітників Міждисциплінарної лабораторії вивчення війни в Україні ми провели опитування, яке покаже, як біженці дають собі раду в нашій країні і чи інтегруються вони в польське суспільство. Це вже друге опитування, яке проводилося серед біженців війни. Перше ми провели у квітні-травні 2022 року. На основі цього дослідження вийшла публікація під назвою. "Воєнні біженці з України - життя в Польщі та плани на майбутнє".

https://omp.academicon.pl/wa/catalog/book/uchodzcy-ukraina

У цьому дослідженні ми вирішили опитувати лише жінок, оскільки вони становлять переважну більшість біженців у Польщі.

Методологія дослідження

Дослідження проводилося за допомогою методології CAWI - онлайн-опитування. Вибірка для дослідження була випадковою. Дослідження проводилося наприкінці жовтня - на початку листопада 2023 року. Для аналізу було відібрано 466 опитувань. Респонденти були рекрутовані шляхом надсилання опитування учасникам мовних курсів, учасникам інтеграційних занять, що проводяться різними асоціаціями, а також шляхом розміщення опитування в соціальних мережах для українців по всій Польщі. Опитувальник також був розміщений на порталі «Сієстра» для українських жінок.

Окрім керівника проекту, д-ра ґаб. Пьотра Длугоша з Університету Комісії Народної Освіти у Кракові, до складу дослідницької групи також увійшла д-р Домініка Іздебська-Длугош із Яґеллонського університету.

Демонстраційно-суспільні функції

У досліджуваному колективі жінок ¾ до війни мешкали у великих містах (понад 500 000), і лише 6% - у сільській місцевості. Більшість жінок-біженок приїхали з Київської, Харківської, Дніпропетровської областей. Середній вік - 44 роки. Майже половина респонденток - у віці 35-44 роки (46%). Більшість опитаних мають вищу освіту (83%). Жінки-біженки походять із сімей, які були фінансово забезпеченими до початку війни (65%).

Діти

Серед опитаних 66% перебувають у шлюбі, а 53% приїхали до Польщі самостійно з дітьми. З цих жінок 38% мають одну дитину, 29% - двох дітей. Більше половини дітей, які приїхали з матерями (58%), мають вік 10-18 років. 47% відвідують польську школу, 8% - українську онлайн школу, 27% - польську та українську школи, 18% - ніде не навчаються.

Володіння польською мовою

Серед респонденток 45% знають польську мову, кожна п'ята розуміє польську, але не розмовляє нею. Вивчали польську мову 81% респондентів. На сьогодні вони здебільшого навчаються на курсах, організованих фондами, асоціаціями (45%) та самостійно (27%). Важливо, що вони все ще вивчають польську мову (57%).

Побутові умови

Більшість опитаних жінок перебувають у Польщі рік і більше (73%). Більше половини (52%) ніколи не були в Польщі до міграції у воєнний час. ¾ проживають у Польщі у великих містах з населенням понад 500 000 мешканців. 66% живуть в орендованих квартирах або кімнатах.

Якість життя

Жінки-біженки найкраще оцінили за шкалою (від 1 до 5) стан безпеки за місцем проживання, міського транспорту та власної освіти. Найнижчі оцінки отримали оплата праці, матеріальне становище сім'ї та роботи, а також охорона здоров'я.

Взаємини з поляками

Більшість жінок-біженців вважають, що місцеве населення ставиться до них байдуже (43%) або тепло та дуже тепло (47%). На противагу цьому, респондентки оцінюють своє ставлення до місцевого населення як нейтральне (32%) і тепле та дуже тепле (64%). Існує чітка кореляція між оцінкою свого ставлення до поляків і ставлення поляків до жінок-біженок.

Аж 42% опитаних жінок вважають, що ставлення поляків до них погіршилося з моменту їхнього приїзду, 1/3 не помітили жодних змін, 1/3 було важко сформувати думку з цього приводу.

Адаптаційні проблеми

Серед дітей жінок-біженок третина зазнала погіршення самопочуття і поведінки після прибуття до Польщі; приблизно така ж частка дітей, за словами їхніх матерів, покращила свою поведінку. Серед жінок 62% живуть у населеному пункті, звідки вони прибули. Решта жінок-біженок змінили місце проживання. Більше половини респонденток не виїжджали в Україну з часу перебування в Польщі.

Найбільш обтяжливими проблемами для жінок-біженок є відсутність чітких планів на майбутнє (60%), розлука з родичами, які залишилися в Україні (60%), страх за життя сім'ї в Україні (41%), відсутність достатніх фінансових ресурсів для проживання (40%) та незнання польської мови (35%).

Робота

Серед респондентів 52% працювали. 16% не працювали через догляд за дитиною. Більшість жінок працювали в Польщі (63%), деякі працювали віддалено в Україні (23%) або в іншій країні (8%). Серед тих, хто працював, лише третина мала роботу, що відповідала їхній кваліфікації.

Серед тих, хто не працював, кожна четверта біженка активно шукала роботу, а 36% мали такий намір у найближчому майбутньому.

Відповідаючи на запитання про перешкоди на шляху до працевлаштування, вони переважно вказують на мовні проблеми (77%), низькооплачувану роботу (50%), невизнання диплому (41%), роботу, що не відповідає кваліфікації (38%).

Суспільні практики

У нинішньому місці проживання жінки-біженки найчастіше брали участь у мовних курсах (69%), культурних заходах (39%), групах підтримки (31%), інтеграції на робочому місці (28%) та волонтерстві (28%).

Психологічне здоров'я

Серед респондентів 44% можуть мати тривожний розлад за шкалою GAD-7. Депресивні симптоми, діагностовані за шкалою PHQ-9, були виявлені у 45% (помірна та помірно важка депресія). Високий рівень стресу за шкалою PSS-10 спостерігався у 58%. Психологічною допомогою користувалася третина респондентів. Важливо, що більшість опитаних жінок використовували активні стратегії подолання стресу (68%) або зверталися за порадою та допомогою до інших (41%). Стратегії, спрямовані на зміну емоцій шляхом зайняття себе чимось іншим, використовували 45%, кожна третя респондентка втішає себе тим, що може бути гірше, кожна четверта молиться, а кожна п'ята приймає заспокійливі засоби.

Найбільш виснажливими проблемами психічного здоров'я серед респондентів є неможливість планувати майбутнє (75%), невпевненість через незнання, коли закінчиться війна, відсутність контакту з родиною (51%) та відсутність роботи, що відповідає їхній кваліфікації (49%).

Плани на майбутнє

42% мають намір повернутися в Україну, 47% - залишитися в Польщі назавжди або на деякий час. Жінок-біженців також запитали, що змусило б їх повернутися в Україну. Найчастіше згадували закінчення війни (67%), припинення військових дій та авіаударів (43%), добре оплачувана робота в Україні (38%), ліквідація корупції (31%), любов до України (31%), вищий рівень життя в Україні (28%), бажання жити і розвиватися в Україні (27%).

Поверненню в Україну перешкоджає відсутність умов для безпечного проживання (80%), відсутність високооплачуваної роботи в Україні (32%), кращі умови життя в Польщі (19%) та наявність оплачуваної роботи (13%).

Що змінилося між 2022 та 2023 роками

Хоча дослідження не було панельним, його можна розглядати як приклад відстежувального дослідження, тобто опитування однієї і тієї ж групи населення в два моменти часу.

По-перше, жінок-біженок було важче залучити до участі в опитуванні, ніж роком раніше, що може бути пов'язано з втомою від опитування та браком часу, поганим психологічним станом.

По-друге, дослідження мало реплікаційну функцію і підтвердило основні параметри жінок-біженок, які прибувають до Польщі, з точки зору статусу, місця проживання, освіти. Як і в першому дослідженні, ми мали у вибірці переважно представниць українського середнього класу.

По-третє, помітні форми інтеграції в польське суспільство. Більше жінок-біженців розмовляють польською мовою, переважна більшість проживає в орендованому житлі, частіше мають роботу і частіше мають намір залишитися в Польщі.

По-четверте, очевидними є порушення психічного здоров'я і добробут жінок-біженок, що підтверджується проведеною діагностикою (у першому дослідженні ¾ мали симптоми ПТСР, виміряні за шкалою RHS-15). З одного боку, це наслідки травми війни, а з іншого - відсутність можливостей планування, життя в такому «міжчассі» та проблеми, які виникають через поточну життєву ситуацію, мають негативний вплив.

Зрештою, можна зробити висновок, що серед спільноти біженців виникає поділ на дві групи. Одна група залишиться в Польщі до кінця війни, розглядаючи своє перебування тут як своєрідний «зал очікування». З цієї групи діти не ходять до польських шкіл, не всі матері працюють, вчать мову або думають про своє майбутнє в Польщі. Коли війна закінчиться, вони повернуться до своєї країни.

Друга група інтегрується в польське суспільство. У цій групі жінок є знання мови, подальша мовна освіта, працевлаштування, відправлення дітей до польських шкіл і бажання залишитися в Польщі.

Interdyscyplinarne laboratorium badań wojny w Ukrainie

Переклад д-р Павел Левчук